2022-05-02T15:15:00+03:00 Інтерв’ю 2024-09-21T04:00:03+03:00

Українські Новини

Олесь Довгий: Війна зриває маски

Олесь Довгий: Війна зриває маски

Свої будинки залишили понад 10 мільйонів мешканців України. 3,5 мільйона змушені були тікати до інших країн, близько 6,5 млн. стали внутрішньо переміщеними особами. Сотні тисяч людей осіли на території Центральної України. Як правило, це найменш захищені верстви населення, які не мали змоги виїхати далі від війни. Ці люди потребують даху над головою, одягу, предметів першої необхідності, харчування. Водночас перед країною стоять інші критично важливі виклики: посівна, збереження робочих місць та підтримка економіки за умов війни. На Кіровоградщині однією з найактивніших сил, що підтримують ЗСУ, тероборону та переселенців, став Благодійний фонд сім'ї Довгих «Можемо разом». Фонд займається постачанням медикаментів та обладнання для госпіталів, годує переселенців та веде низку інших гуманітарних проектів. Про те, чи загрожує українцям голод, чи буде країна із хлібом восени, як запустити зупинені виробництва та дати роботу людям, ми поговорили з народним депутатом від округу № 102 на Кіровоградщині Олесем Довгим.

ОЛЕСЬ ДОВГИЙ ПРО ХІД ПОСІВНОЇ – ГОЛОД УКРАЇНІ ТОЧНО НЕ ЗАГРОЖУЄ

- Скільки Україна втратила у цій війні, наскільки довго ми протримаємось економічно?

- Якщо говорити про наш сімейний бізнес, то на сьогодні 80% не працює. Більшість нашого бізнесу пов'язана з професійним управлінням різного виду нерухомістю. З початку військових дій ми отримали мало орендної плати. Як компанія, що пережила кризи ковіду, АТО, до цього – двох революцій, ми знаємо, що в цих умовах не варто очікувати чогось більшого, ніж покриття поточних витрат. І навіть не всі вони можуть потягнути це зараз. До кожного ми підходимо індивідуально, зважаючи на вид діяльності окремо взятого орендаря.

Чому я наголошую на оренді? Це певний індикатор, за яким можна зрозуміти стан всіх видів бізнесу, відчути їхній пульс. Так от абсолютна більшість бізнесів перебуває у невизначеності. Так, у всіх є позитивні очікування того, що військові дії закінчаться в якомусь найближчому майбутньому, після чого почнеться інтенсивне відновлення економіки. Питання в тому, хто з нас зможе пережити цю кризу.

- Яка ситуація конкретно у вашому окрузі та Кіровоградській області взагалі?

- Кіровоградщина – це сільськогосподарський регіон, який забезпечує валютну виручку від зернових та олій. Область опинилася у кращій ситуації, ніж багато інших, оскільки тут практично не було активних військових дій. Першими моїми кроками в області після початку війни було зібрати людей та позначити пріоритети. Найважливішими я вважав забезпечення інфраструктури для переселенців; координацію між силовими органами та різними підрозділами поліції, тероборони, СБУ, комісаріатом та представниками Міноборони; організацію безпечної логістики за умов воєнного часу. Наступні дії були спрямовані на економічні питання. Я об'їхав усю територію та позначив завданням № 1 – провести посівну.

Олесь Довгий після доставки продуктів до однієї зі шкіл селища Олександрівка, їдальня якої готує їжу для військових частин

- Яка ситуація із посівною? З'являються тривожні новини про те, що вона під загрозою.

- Потрібно розуміти, що 40-50% посівної – це озимі культури, які були посіяні до початку військових дій. І вони у своїй більшості успішно перезимували. Донедавна не було проблем і з паливом: переважно фермери отримали необхідний обсяг солярки та закупили її або до початку військових дій, або під час війни, але до руйнування інфраструктури нафтосховищ та НПЗ. І вони встигли розвезти паливо своїми ємностями. З нашого спілкування я бачу, що вони або забезпечені дизелем, або мають можливість купити його «з коліс».

Другий момент – добрива. Ситуація з добривами така: половину було законтрактовано та завезено до початку війни, половину закуповують з інших імпортних альтернатив – наприклад, литовського виробництва. Вони трохи дорожчі, але дають більшу ефективність. Але найголовніше, що на тих ділянках, де добрива не вдасться купити і посівна буде проведена без них, максимальна шкода, яку ми очікуємо – зменшена продуктивність землі на 20-30%. У будь-якому випадку, близько 70-80% врожаю ми отримаємо, якщо всі інші умови будуть виконані.

Олесь Довгий у селі Велика Андрусівка, робоча зустріч із головою ОТГ та представником фермерського господарства

Третій важливий момент – посівний матеріал. Селяни переважно забезпечені ним. Але є й такі, що зіткнулися з дефіцитом. Намагаємося координувати їх між собою – хто має профіцит посівматеріалу, ділиться з тими, кому не вистачає. Загалом вважаю, що посівна пройде успішно – з урахуванням війни, проблем з логістикою та за дотримання вище озвучених умов. Урожай у нас все одно буде. Я вважаю, що ми цю посівну з огляду на обставини успішно пройдемо.

- Тобто голод Україні не загрожує?

- Точно ні. Візьмемо пшеницю, кукурудзу або олію. Внутрішнє споживання – 20-30%. Абсолютна більшість – це експорт. Тому проблема голоду точно не стоїть. Питання лише у валютному виторгу та обсязі бізнесу, який залишиться в аграрному секторі.

- У чому основні проблеми фермерів, на яких слід акцентувати увагу? І як їх вирішити?

- Їх дві – ліквідність та логістика. Якщо говорити про невеликий бізнес, то йдеться про катастрофічний брак ліквідності. Раніше малих фермерів виручали кредити, які дозволяли їм під час дефіциту «перехопитися грошима» на посівну. Тому головна проблема аграріїв, особливо дрібних, – пошук ресурсів у разі відсутності пільгових кредитних ліній. Друга проблема – надлишок продукції складах. За останні 5-10 років українські фермери зрозуміли, що чим пізніше вони продають свій урожай, особливо насіння, тим більше за нього виручать. В результаті у більшості фермерів це насіння залишилося в банках на їхніх логістичних складах, оскільки зупинилися заводи з виробництва соняшникової олії. Завданням було дати можливість наповнити грошима аграрний сектор, а значить – запустити олійні заводи.

Олесь Довгий на церемонії складання присяги та вручення особистої зброї підрозділам ТРО в Олександрії

- Якою є ситуація з логістикою доставки аграрної продукції, в тому числі, за кордон?

– Це ще одна серйозна проблема. До війни 80% всього експорту йшло через Одеський та Миколаївський порти. Наразі вони не працюють, і єдиною альтернативою є переналаштувати цей експорт на залізницю чи наземні маршрути через Польщу та інші європейські країни. Підприємства почали працювати, хоч і не на повну силу. Фермери почали продавати соняшник, перетворювати продукцію на гроші. Враховуючи профіцит насіння, виручена ціна виявилася меншою за очікування, сформовані у фермерів, але головне, що ринок почав наповнюватися грошима, які пішли на закупівлю посівматеріалів, добрив, дизеля тощо.

Але в будь-якому випадку питання логістики стоїть дуже гостро. Глобально воно звучить так: чи залишиться в України контрольований вихід до Чорного моря? Якщо так, то коли море буде розміноване та з'явиться можливість відновити експорт через порти Миколаєва та Одеси? Чи буде держава, яка має в руках володіння «Укрзалізницею» та портами, ефективним регулятором у цьому випадку. Від цього залежатиме, яка частина могутнього аграрного сектора виживе.

- Куди подіти аграрну продукцію у разі обмеження можливостей її збувати налагодженими каналами?

- Необхідно шукати заміну відомим логістичним портовим можливостям. Якщо не буде знайдено якісної альтернативи, то зіткнемося з кризою надвиробництва, в якій наших ємностей для зберігання врожаю та наших логістичних можливостей для експорту не вистачатиме. На міжнародних ринках, навпаки, ціна зашкалюватиме через дефіцит. Так от, успіх чекає на того, хто налагодить цю логістику і зможе доставити продукт. Ці підприємства працюватимуть в умовах суперциклу та суперпремій, як це було у залізорудному та газовому секторах. І тут дуже важливо із законодавчої точки зору відстежити, щоб великі компанії не отримали через свій вплив монополію на експорт і не почали цим спекулювати, вбиваючи середнього та дрібного фермера. Навпаки, ми як держава маємо стимулювати та контролювати, щоб невеликі сільськогосподарські компанії могли реалізувати свій обсяг.

ОЛЕСЬ ДОВГИЙ ПРО ЗУПИНЕНИЙ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ БІЗНЕС – УКРАЇНА БУДЕ ВІДБУДОВУВАТИСЯ ІНТЕНСИВНИМИ ТЕМПАМИ

- А якою є доля інших підприємств, не пов'язаних з аграрним сектором?

– Найбільше постраждають ті компанії, інфраструктура яких буде фізично зруйнована чи окупована. Але навіть якщо фізично бізнес вціліє, є складнощі. На моєму виборчому окрузі у Світловодську є кілька заводів із виробництва залізобетонних конструкцій (ЖБК). Тисячі людей залишилися без роботи, бо заводи постачали продукцію для "Великого будівництва". Зараз у них немає жодних оплат, все стоїть. І питання полягає в тому, як довго вони зможуть утримувати людей, щоб не розійшлися. Щоб по закінченні війни запустити цей бізнес. Ті, хто зможе зберегти колектив, будуть винагороджені за свою віру та терпіння. Адже є велике очікування на те, що Україна відбудовуватиметься інтенсивними темпами. Такі кризи – це певні фільтри, очищення ринку. І тут головне, щоб не відбулася монополізація і могли вижити не лише конгломерати, диверсифіковані бізнес або ті, які мають західні кредитні лінії, але й ті заводи, які за останні 5-10 років із розбитих радянських підприємств почали перетворюватися на сучасні виробництва з конкурентними зарплатами.

- Тут теж без підтримки держави не обійтись?

- Безперечно, для того, щоб утримати людей на роботі, підприємствам потрібен запас ліквідності, тому держава має забезпечити бізнес доступними кредитами. Інакше ми просто втратимо найкращих працівників. Ні для кого не секрет, що Європа і до військових дій була зацікавлена ​​у якісній та недорогій робочій силі з України. І за останні кілька років наші підприємства конкурували із європейською пропозицією за робочу силу. Але раніше фактор зарплати для багатьох був не єдиним і  не головним. Від рішення поїхати працювати за кордон людей утримувало те, що вони вдома, тут їхні сім'ї, друзі, і вони готові були працювати за половину того доходу, який можна отримати у Європі. Зараз, коли через війну люди втрачають будинки і змушені разом із сім'ями переїжджати за кордон, у них будуть інші пріоритети. Чим довше триватиме війна та стоятиме економіка, тим більше якісних робочих рук виїде за кордон. Це стосується як «білих комірців», тобто менеджерської ланки, так і робітничих спеціальностей.

Олесь Довгий під час доставки продуктів та засобів гігієни до гуманітарного хабу Знам'янки, який надає допомогу переселенцям

ОЛЕСЬ ДОВГИЙ ПРО ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У ЦЕНТРАЛЬНІЙ УКРАЇНІ – МИ СТВОРИЛИ ЗАПАС МІЦНОСТІ НА КІЛЬКА МІСЯЦІВ

- Дозвольте торкнутися соціальної складової в Україні. Як допомогти людям, які постраждали від війни?

- Розіб'ємо це на кілька частин. Найболючіше війна вдарила по тих людях, які втратили життя або близьких. Це навіть не обговорюється. Наступний щабель за рівнем трагічності – ті, хто залишився живим, але втратив будинки та засоби для існування. У цій характеристиці є відповідь на питання, на чому держава має робити акцент. Надати людям житло та роботу. Крім того, війна вдарила по тих, хто, зберігши свій будинок, втратив роботу через економічну кризу, - і тут наше завдання підтримувати цих людей. Найменше постраждали ті, хто мешкає на територіях, які не потрапляли під обстріл та окупацію. Але й вони теж страждають від курсових різниць та порушених логістичних ланцюжків. Адже навіть якщо їхній бізнес працює, вони є частиною макроекономіки. І ці тектонічні макроекономічні зрушення б'ють по всьому бізнесу.

– А якщо говорити конкретно про Кіровоградський регіон? Там люди менше постраждали від війни.

– Через наш регіон проходить дуже багато біженців – більша частина східного транзиту йде саме через Кіровоградську область. Багато хто залишається. Чим заможніші люди, тим далі вони їдуть – на Західну Україну чи за кордон. Таким чином, на місцях залишаються люди з невеликим чи мінімальним статком. Для початку ми їх приймаємо та розселяємо в закладах освіти та культури – школах, садках, будинках культури чи інших центрах, де є якесь мінімальне забезпечення та бажано кухня. Коли був запас ліжок та матраців, були хоч якісь зручності. Зараз майже у кожному місті вже є дефіцит ліжок та матраців, і багатьом людям доводиться спати на підлозі, буквально на якихось речах. Звичайно ж, багато хто розселяє сім'ї в себе вдома.

На даний момент лише у мене на окрузі перебуває майже 14 тисяч переселенців. Ми підтримуємо їх продуктами харчування, предметами першої необхідності, одягом та іншою допомогою, а також організаційно та консультаціями. Думаю, на кілька місяців запас міцності, продовольства буде забезпечений – я бачу резерви, звідки можна буде цей обсяг сформувати. Якщо ж люди отримають роботу, запуститься хоча б частина економіки і держава почне реалізовувати наскрізний механізм фінансування, то зможемо досить довго підтримувати переселенців.

- А що із житлом?

- Щодо житла найбільше запитань. Дякувати Богу, закінчилися морози і в найближчі кілька місяців буде тепло. Це значно полегшує питання розселення, оскільки не потрібно опалення. Завдання мінімум для держави - знайти достатню кількість житла, що обігрівається, до настання холодів. Основним завданням є надання нового житлового фонду тим, хто втратив дах над головою під час війни. Є тимчасові конструкції, що надаються нашими партнерами. Також активно будуються модульні будинки. Але не можу стверджувати, що це вирішує той обсяг проблеми, що вже існує.

- Ви чи ваші близькі не постраждали від війни?

- Війна позбавила будинку мою маму, яка жила поряд з Ірпенем та Бучею. Нам пощастило забрати маму звідти вже за кілька днів після початку війни під час бомбардування. Це було диво! Днями я був там і дивився на рештки будинку, в якому ми останні 15 років збиралися на свята навколо маминого столу. Цього будинку зараз немає. Як і частини нашого життя та життя мами. Він був для нас своєрідною скарбницею добра та спогадів. Усі особисті речі, які мали для нас значення – дитячі фотографії, малюнки, перші пінетки, листи, які ми писали у дитинстві, картини, які залишив у спадок дідусь-художник… Це все лишилося там. Найболючіше за її бібліотеку. Мама все життя збирала її, кожна книга зібрана по крихтах, мама проводила багато часу в бібліотеках світу, роблячи там ксерокопії потрібних робіт. Вона досліджує важливі для української культури рукописи та перетворює їх на наукові праці, лекції для студентів та статті для міжнародних видань. Там же згоріло й останнє видруковане видання Інокентія Гізеля в редакції мами за участю вчених із різних країн. Це книга про першого настоятеля Києво-Печерської лаври Інокентії Гізеле. За свою проукраїнську позицію він був зміщений московським патріархатом, і спогади про нього намагалися затерти. Тому цю частину історії доводилося буквально розкопувати у зарубіжних архівах. Ця праця особливо важлива у наш час.

Думаючи про ситуацію, в якій опинилася мама, я щасливий, що у неї є ми, і з жахом думаю про тих, у кого немає такої опори. Це найскладніше і найболючіше питання. Люди з Маріуполя, Харкова, Чернігова та інших міст України часто втратили все – роботу, житло, а іноді й близьких. Це величезна трагедія. І відповідь на це питання має давати не лише Україна, а й увесь світ. Для того, щоб забезпечити житлом та роботою сотні тисяч людей, які їх втратили, потрібні мільярди доларів. І їх можна шукати лише у партнерстві з іншими країнами з усього світу. Після війни, крім нового житла, що швидко будується, нам потрібні будуть нові центри перекваліфікації, державні стимули для роботодавців і створення нових робочих місць, довгострокові кредитні програми для молоді та людей, які опинилися у скрутному становищі. Це все величезні та складні пакети економічних рішень, на які ми як парламент та держава маємо відповісти разом із західними партнерами, причому зробити це у найкоротші терміни. Тому що, якщо люди втратить віру у можливу справедливу відповідь щодо їхнього подальшого життя в Україні, вони шукатимуть собі застосування, працюючи на економіку інших країн.

ОЛЕСЬ ДОВГИЙ ПРО ДОПОМОГУ ЗСУ І ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ – ПИШАЮСЯ НАШОЮ РОДИНОЮ І ПАРТНЕРАМИ

- Крім економічної складової, є ще й культурна. Статистика показує, що, крім об'єктів військової та критичної інфраструктури, росіяни бомбили й наші пам'ятники культури. В результаті згоріло кілька історичних церков, розгромлено музеї. Ви стали учасником програми захисту пам'ятників, чи не могли б докладніше розповісти про цю роботу?

- Коли почалися військові дії і ми побачили, що бомблять Київ, одним із питань для нашої родини було те, як переживуть цю війну історичні цінності та пам'ятки. Ми разом із сестрою виступили ініціаторами взяття під опіку одного з ключових та важливих знаків для киян – Пам'ятник засновникам Києва Кию, Щеку, Хориву та їхній  сестрі Либідь (один на Набережній, інший на Майдані). Ці два пам'ятники мають свою конструктивну особливість – на відміну від інших важливих об'єктів, під ними є порожнина, а навколо них відсутня можливість закріпити конструкцію. Тому для департаменту культурної спадщини це був виклик – їх не обкласти просто мішками із піском, на відміну від інших аналогів.

Разом із партнерами взялися за цей проект. Тут я хочу подякувати Павлу Сомову, власнику компанії «Екобуд», та Олександру Глімбовському, власнику компанії «Альтіс Констракшн», за допомогу в реалізації проекту.

Також зараз ми готуємо захисну конструкцію для Ікони Богородиці Нікопеї (Переможниці) на Золотих Воротах.

Олесь Довгий: наша сім'я взяла під опіку пам'ятник засновникам Києва

Я вважаю, що дуже важливо зберегти культурно-історичну спадщину. Кожна нація має свої символи, які простояли тисячоліттями і є нашим надбанням. У разі руйнування їх буде неможливо відновити, адже це не будинок відбудувати. Наша сім'я реалізовувала подібні проекти й у довоєнний час. Ми активно займалися і реставрацією пам'яток архітектури та оновленням об'єктів нерухомості. Важлива частина нашого сімейного бізнесу, яким займається моя сестра, є ревіталізація будівель, які є частиною історичної пам'яті. Це з точки зору бізнесу дуже складний та низько маржинальний вид діяльності. Але він узгоджується з цінностями нашої родини, тому ми за останні кілька років дали життя красивим об'єктам Києва. Один із останніх реалізованих – Будинок Новікова на Подолі, який реставровано та відновлено нашою сім'єю згідно з архівами. Також разом із партнерами зараз ревіталізуємо кілька об'єктів у центральній історичній частині міста.

У нашому портфоліо є повноцінна реставрація козацького храму з Чернігівської області. Ми перевезли його та повністю відродили на території київського музею просто неба «Пирогово». Таким чином усі, хто цікавиться історією України, можуть наочно подивитися, як виглядало життя, традиції та звичаї того чи іншого періоду України.

- Ви згадали про захисну конструкцію для ікони. Йдеться про велику мозаїчну ікону на Золотих воротах, до відновлення якої причетна ваша родина?

- Так, це унікальна мозаїчна ікона Богородиці Нікопеї, яка вінчала головний в'їзд до Києва у 10-11 століттях, проводжаючи наших воїнів у бій та зустрічаючи їх із перемогами. Потім була втрачена. А у травні 2016 року, зусиллями нашої родини, вона повернулася на своє місце на Золотих Воротах. Для того, щоб відтворити її точну копію, історики та художник-реставратор працювали понад рік.

Просвітництво, інтелектуальний розвиток, зокрема молоді – важлива частина діяльності нашої сім'ї. Незважаючи на війну, ми з батьком відкрили у Львові новий музей науки Малої Академії Наук, який стане опорою для багатьох внутрішньо переміщених людей. Це тимчасова експозиція аналога тієї, що є у Києві. Після війни ми сподіваємося там зробити повноцінний музей – світ, який дозволяє дитині поринути в інший вимір. За останній рік київський Музей науки відвідало понад 100 тисяч дітей.

Такий самий музей ми планували відкрити і в Маріуполі. З 50 експонатів встигли привезти 30 і всі вони були розбомблені. А 20 експонатів опинилися у процесі виробництва в Європі. Ми зараз шукаємо партнерів, щоб Маріупольський музей науки таки був відкритий, просто тимчасово в іншому місті.

- Є думка, що війна обнулила політичний ландшафт та показала, хто є хто. Хтось активно допомагає та висловлює свою позицію, а хтось мовчить.

- У будь-яку кризу відбувається переоцінка всього, що тебе оточує. І люди поділяються на тих, хто стабільний і надійний, і на тих, "хто в горах не ах". І в моїй команді були ті, хто одразу включився і виявився суперефективним, а хтось спочатку засіпався, але потім зміг взяти себе в руки. Війна – це випробування, коли з усіх злітають маски.

Наше покоління пережило багато чого: розвал СРСР, революцію 2004 року, кризу 2008, революцію 2013–2014 років, АТО, і нинішню війну нам теж доведеться пережити. Щоразу, коли відбувалася революція, після неї на перший план на короткий час приходили ті, хто найгучніше кричав. І найчастіше ці люди виявлялися недостатньо компетентними та слабкими з погляду їхніх цінностей. Багато хто з цих людей дискредитував значущість тих подій, які пережила Україна, і які залишилися шрамами, ранами на тілі української державності.

Допомога для ЗСУ та тероборони у Світловодську

Щодо політичної арени, то ті, хто був по різні боки барикад у політичному сенсі, коли з'явилася загроза життю, втрати незалежності та свободи, зуміли забути розбіжності як меншу величину та об'єдналися. Упевнений, що це об'єднання відбудеться на базі нових цінностей, об'єднавши всіх, хто здатний, взявшись за руки, побудувати нову Україну. І ті, хто проходить це випробування гідно, заслуговують на повагу та визнання, як з боку суспільства, так і з боку держави.

- Побоюєтеся, що після нинішньої війни ситуація може повторитись?

Дуже не хотілося б, щоб наші політичні лідери в гонитві за власним рейтингом почали знову роздирати країну. Навпаки, хочеться, щоб вони відклали розбіжності та об'єдналися навколо реалізації українського «Плану Маршалла», в якому будуть відповіді на питання, як відбудувати країну, створити сильну конкурентну економіку, відновити житло сотням тисяч людей, які втратили його. Дати людям роботу із гідною конкурентною зарплатою.

Зараз багато залежить не тільки від того, наскільки ми здатні об'єднатися під час самої кризи перед зовнішньою загрозою, а й наскільки зможемо залишитися об'єднаними навколо досягнення довгострокових цілей. Сьогодні Україна такою високою ціною здобула загальносвітове визнання як бренд.

- Ви згадали про Благодійний фонд Сім'ї Довгих. Можна припустити, що зараз Фонд має достатньо роботи. На яких напрямках найбільше зосереджуєтеся?

- Наш Фонд є однією з найбільших та найефективніших благодійних організацій в Україні. І я хотів би подякувати всій команді та партнерам, які активно займаються вирішенням гуманітарних питань протягом усього часу. Ми зрозуміли, що настає гуманітарна криза, у перші ж дні війни. Одразу зайнялися тим, щоб акумулювати допомогу та створити хоч якийсь запас міцності. Сьогодні ми цільовим чином спрямовуємо підтримку як у понад 200 населених пунктів, які я представляю як депутат, так і міста, які опинилися на межі гуманітарної катастрофи. Такі як Буча, Ірпінь, Харків, Запоріжжя, Чернігів, Одеса. У всі ці міста ми відправляємо машини, завантажені всім необхідним продовольством для допомоги тим людям, які опинилися без даху над головою і їжі.

- Крім продуктів та товарів першої необхідності, є велика потреба і в медикаментах та медичному устаткуванні. Допомагаєте із цим?

- У перші дні війни ми направили до медичних частин ЗСУ найсучаснішу пересувну хірургію. Це машина, яка може їздити вздовж лінії фронту і де одночасно можуть працювати до 9 медпрацівників на двох операційних столах, які повністю оснащені всім необхідним обладнанням. Така мобільність дуже важлива, адже життя пораненого залежить від того, чи зможуть йому протягом перших 20 хвилин після поранення надати необхідну медичну допомогу. Якщо нададуть – ймовірність виживання зростає на 90%. Ми боремося за кожне життя. Тому зв'язалися з військовими шпиталями, де оперують поранених з фронту, та організували кооперацію з австрійськими хірургами та постачальниками. Австрійські лікарі своєю специфічною мовою термінів розповідають, що необхідно зробити і що купити. І ми максимально швидко – за власні гроші чи спільно з партнерами – купуємо необхідні медикаменти та обладнання. І швидко доставляємо його в те місце, той шпиталь, де це потрібно.

Олесь Довгий під час доставки екіпіровки військовим підрозділам

Зараз, наприклад, я шукаю два види важливого медичного обладнання. Одне з них – хірургічний мікроскоп, за допомогою якого можна з максимальною точністю пересаджувати частини тіла. В Охматдиті перебувають десятки дітей, які внаслідок вибуху втратили вуха, носа або кінцівки. Їм необхідно зробити високоточну операцію, взяти тканини з іншого місця у тілі та відновити втрачений орган. І від того, наскільки точно буде  зроблена ця операція, залежить їхнє подальше повноцінне життя.

Розгрузки, оптика та аптечки передано військовим на блокпости Олександрівщини

Також мені потрібні два пересувні рентгени – для військового шпиталю та перинатального центру в Харкові. Його директор – мій добрий друг. Першого дня після влучення ракети в обладміністрацію вона перенесла весь пологовий будинок і перинатальний центр у метро, ​​і ці два місяці там живе, оперує, приймає пологи і робить всі необхідні маніпуляції.

Нещодавно ми купили та направили до різних медзакладів від нашої родини австрійські апарати ЕКГ. Крім того, ми відправили сім'ям переселенців понад 2 тисячі упакованих у рюкзаки та сумки комплектів найнеобхіднішого – починаючи від верхнього одягу, закінчуючи зубними щітками. Коли людина отримує такий набір, вона певну кількість часу має всі предмети першої необхідності.

Крім допомоги людям, ми не змогли залишитися осторонь питання з тваринами. Наша сім'я ще до війни була одним зі спонсорів відомого на всю країну харківського Екопарку. Але він теж зазнав обстрілів, деякі вихованці, на жаль, загинули. Зараз мій колега намагається врятувати тих, хто вижив, перевозячи їх до безпечного місця. Але, звичайно, питання харчування стоїть для них дуже гостро. Тому туди нашу допомогу також направили.

Крім того, сьогодні ми привезли спеціальні реагенти для очищення води. Вони дозволять забезпечити понад десять мільйонів літрів питної води до регіонів, де зараз відсутня можливість її отримати. А також спеціальні антисептики, які здатні знезаражувати велику територію. Вони потрібні для пересувних чи польових шпиталів.

Загалом наша сім'я з початку війни відправила на благодійність близько 20 млн. грн., частина з яких – кредитні кошти. Це дуже велика для нас сума. Особливо з огляду на те, що наш бізнес зараз зупинено. Але на сімейній раді ми розставили пріоритети і домовилися, що докладаємо всіх зусиль, щоб допомогти своїй країні та співвітчизникам, які опинилися у великій біді. Ми віримо в нашу країну та в нашу перемогу! Пишаюся своєю сім'єю, партнерами та командою.

Довідка.

Олесь Довгий – народний депутат Верховної Ради України VIII, IX скликань (позафракційний).

Народився у Києві у сім'ї науковців. Батько – Станіслав Довгий, відомий український вчений та винахідник, політичний діяч. Президент Малої академії наук України Мати – Лариса Довга, професор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, старший науковий співробітник Інституту філософії Національної академії наук України. Сестра – Оксана Гуляєва, директор благодійного фонду «Можемо разом».

Дружина - Ірина, фінансист. Пара виховує двох спільних дітей: синів Макарія (2019 р.н.) та Матвія (2020 р.н.).

Родині Довгих належить інвестиційна компанія DOVGIY Family Office (DFO), що спеціалізується на нерухомості та високотехнологічних проектах.